ООН КОМІТЕТ З ПРАВ ДИТИНИ

Конвенція ООН про права дитини

Distr.GENERALCRC/C/GC/1220 July 2009Original: ENGLISH

КОМІТЕТ З ПРАВ ДИТИНИП’ятдесят перша сесіяЖенева, 25 травня-12 червня 2009

ЗАГАЛЬНІ ЗАУВАЖЕННЯ №12 (2009)Право дитини бути почутою

ЗМІСТ

Параграф

I. ВСТУП………………………………..……………………………………………………………1-7

II. ЦІЛІ………………………………………………………….……………………………………….8

III. ПРАВО БУТИ ПОЧУТИМИ: ПРАВО КОЖНОЇ ДИТИНИ ТА ПРАВО ГРУПИ ДІТЕЙ……………………………………………… ………………………………………………9-136

A. Правовий аналіз……………..……………………………………………………….....................9-67

B. Право бути почутими та дотичність до інших Положень Конвенції …………......................68-88

C. Реалізація права бути почутими у різних обставинах та ситуаціях …………………...…. 89-131

D. Базові вимоги для реалізації права дитини бути почутою………………….………..…….132-134

E. Висновки………….……………………………………………………………………………135-136

Право дитини бути почутою

Стаття 12 Конвенції про Права Дитини говорить:

“1. Держави-учасниці Конвенції (держави) повинні забезпечити дитині право на вільне висловлювання своїх поглядів у питаннях, які її стосуютьс, і щоб до них прислухалися, зважаючи на вік та ступінь зрілості дитини.

2. Для цього дитина отримає можливість бути почутою у судовій та адміністративній процедурі, яка її стосується, або безпосередньо,або через представника чи відповідну установу, у спосіб, який відповідає процедурним правилам національного законодавства.”

I. ВСТУП

1. Стаття 12 Конвенції про Права Дитини (Конвенції) являє собою унікальне положення у договорі про права людини; вона розглядає правовий та соціальний статус дітей, які, з одного боку не мають повної автономії дорослих, але, з іншого, отримують права. Параграф 1 гарантує кожній дитині, яка може формувати свої погляди, право вільно їх висловлювати у всіх питаннях, які її стосуються, і щоб до них прислухалися, зважаючи на вік та ступінь зрілості дитини. Параграф 2 констатує, що дитина має право бути вислуханою під час судівської чи адміністративної процедури у справі, яка її стосується.

2. Право дітей бути почутими, та відповідально до цього віднестися, становить одну з фундаментальних цінностей Конвенції. Комітет з Прав Дитини (Комітет) визначив статтю 12 як одну з чотирьох загальних положень Конвенції; іншими є: право на відсутність дискримінації, право на життя та розвиток, та першочерговий розгляд того, що є в найкращих інтересах для дитини. У цій статті закладено не лише конкретне право дитини, а й інтерпретація та реалізація всіх інших прав.

3. З часу прийняття Конвенції у 1989 відчутний прогрес був досягнутий на місцевому, національному, регіональному, та світовому рівнях у питаннях розвитку законодавства, системи політики розвитку та методологій для поширення реалізації статтті 12. Останніми роками широко поширилася практика, яку концептуально визначено як “залучення”, хоча цей термін не зустрічається у статті 12. Цей термін розвинувся і широко використовується для позначення постійних процесів, які включають поділ інформацією та діалог між дітьми та дорослими, оснований на взаємній повазі. Під час цього діалогу діти можуть дізнатися як їх погляди та погляди дорослих беруться до уваги та впливають на результати цих процесів.

4. Держави-учасниці Конвенції підтвердили свої зобов’язання щодо реалізації статті 12 на двадцять сьомій спеціальній сесії Генеральної Асамблеї з питань дітей у 2002 році.1 Однак, Комітет зазначає, що у більшості суспільств у світі реалізація права дітей на вираження своїх поглядів у питаннях, які їх стосуються, і право дітей, щоб до них належно прислухалися, все ще перешкоджається багатьма давноминулими практиками та відношеннями, а також політичними та економічними першкодами. Хоч з труднощами зіштовхуються багато дітей, Комітет особливо відзначає, що певні групи дітей, включаючи молодших хлопчиків та дівчаток, та тих, хто належить до маргінальних та обділених груп, особливо зіштовхується з перешкодами у реалізації цього свого права. Комітет також занепокоєний якістю багатьох практик, які все ще мають місце. Існує потреба кращого розуміння статті 12 і того, як повністю застосувати її для кожної дитини.

5. У 2006 Комітет провів день загальної дискусії з питання права дитини бути почутою для того щоб дослідити значення та важливість статті 12, її зв’язку з іншими статтями, існуючі прогалини, ефективні практики, та першочергові питання, вирішення яких дозволить подальшій реалізації цього права.2 Дані загальні зауваження виникають з обміну інформацією, що відбувся 1 Резолюція S-27/2 “Світ для дітей”, прийнята Генеральною Асамблеєю у 20022 Рекомендації щодо права дитини бути почутою, які були обговорені під час загальної дискусії 2006р., є доступними на: http://www2.ohchr.org/english/bodies/crc/docs/disscussion/Final_recommendations_after_DGD.doc

у той день, включаючи обміну інформацією з дітьми, акумульований досвід Комітету з перегляду звітів держав-учасниць, важливу експертну оцінку та досвід втілення цього права на практиці урядами, неурядовими організаціями (НУО), організаціями на рівні громади, агенціями з розвитку, та самими дітьми.

6. Дані загальні зауваження зроблять правовий аналіз двох параграфів статті 12 та роз’яснить вимоги для повної реалізації цього права, зокрема щодо судових та адміністративних процедур (секція А). У секції B буде розглянута дискусія щодо зв’язку статті 12 з трьома іншими загальними положеннями Конвенції та відношенням до інших статей. Вимоги та вплив права дитини бути почутою у різних ситуаціях та обставинах зазначені у секції C. Секція D встановлює основні вимоги щодо реалізації цього права, а секція E підводить підсумки.

7. Комітет рекомендує країнам-учасницям якомога широко поширити дані загальні зауваження серед урядових та адміністративних структур, а також дітей та громадянського суспільства. Необхідно зробити переклад відповідними мовами, створити версію, близьку та зрозумілу дітям, провести семінари для обговорення її наслідків, та знаходження найкращих шляхів для реалізації загальних зауважень, для включення до програм тренінгів для всіх спеціалістів, які працюють з дітьми.

II. ЦІЛІ

8. Загальною метою загальних зауважень є допомогти крїнам-учасницям ефективно реалізувати статтю 12. Також загальні зауваження спрямовані на:

− Краще зрозуміти статтію 12 та її значення для урядів, усіх зацікавлених, НУО, та суспільства в цілому;

− Напрацювати необхідні заходи у законодавстві, політиці дій, та практиці, необхідні для повної реалізації статті 12;

− Виділити позитивні підходи у реалізації статті 12, використовуючи досвід моніторингу Комітету;

− Запропонувати основні вимоги для того, щоб погляди дітей були вагомими у всіх питаннях, що їх стосуються.

III. ПРАВО БУТИ ПОЧУТИМИ: ПРАВО КОЖНОЇ ДИТИНИ ТА ПРАВО ГРУП ДІТЕЙ

9. Загальні зауваження структуровані відповідно до відмінності, яку зробив Комітет між правом окремої дитини бути почутою та правом групи дітей (наприклад, шкільний клас, діти по сусідству, діти в межах країни, діти з неповноправностями, чи тільки дівчата). Це є чітка відмінність, так як Конвенція ставить вимогу перед країнами-учасницями забезпечити право дитини бути почутою, відповідно до її віку та ступеню зрілості (дивитися далі правовий аналіз параграфів 1 та 2 статті 12).

10. Потрібно оцінити вік та ступінь зрілості, коли береться до уваги як погляд окремої дитини, так і групи дітей. Із завданням оцінити вік та ступінь зрілість дитини легше справитися, коли група дітей представляє певну структуру, таку як сім’я, шкільний клас, групу дітей, які живуть по-сусідству; та важче, коли діти висловлюють себе колективно. Навіть якщо виникають труднощі при оцінці віку та зрілості, Комітет настійно рекомендує докладати усіх зусиль та дослухатися до поглядів дітей, які висловлені колективно.

11. Держави повинні заохочувати дитину формувати незалежний погляд та забезпечити умови, у яких дитина могла викоримтати своє право бути почутою. 12. Погляди дітей можуть додати щось нове до перспективи та досвіду, та повинні братися до уваги під час прийняття рішень, випрацювання політики дій, підготовки законів та/або заходів, та їх оцінки.

13. Ці процеси за звичай називаються залучення. Виявлення права дитини чи дітей бути почутими є визначальною складовою цих процесів. Концепція залучення наголошує, що залучення дітей це не одноразова акція, а точка відліку для інтенсивного обміну між дітьми та дорослими щодо розвитку політики дій, програм, заходів у всьому, що стосується дітей.

14. У секції A (Правовий Аналіз) загальних зауважень, Комітет розглядає питання щодо права окремої дитини бути почутою. У секції C (Реалізація права дитини бути почутою у різних ситуаціях та обставинах), Комітет розглядає питання щодо права бути почутою як окремої дитини, так і групи дітей.

A. Правовий Аналіз

15. Стаття 12 Конвенції встановлює право кожної дитини вільно висловлювати свої погляди у всьому, що її стосується, та право щоб до них дослухалися, відповідно до віку та ступеня зрілості дитини. Це право накладає на державу чіткий юридичний обов’язок щодо його визнання та реалізації. Цей обов’язок вимагає щоб усі країни, у відповідності до своїх судових систем, безпосередньо гарантували це право, або прийняли такі зміни до законодавства, щоб дитина могла повністю користуватися ним.

16. Дитина, однак, має право не використовувати це право. Висловлювати свої погляди є вибором дитини, а не обов’язком. Країни повинні впевнитися що дитина отримує усю необхідну інформацію та поради для прийняття рішень у кращих інтересах дитини.

17. Стаття 12, як загальне положення, вказує що держави повинні забезпечити, щоб інтерпретація та реалізація всіх інших прав Конвенції керувалися цею статтею.3

18. Стаття 12 вказує що дитина має права, які мають вплив на її життя, а не лише права, які походять з її вразливості (захисту) чи залежності від дорослих (забезпечення)4. Конвенція визнає дитину суб’єктом прав, а світова ратифікація Конвенції майже всіма країнами підкреслює статус дитини, який чітко вказаний у статті 12.

1. Буквальний аналіз статті 12(a) Параграф 1 статті 12

(i) “забезпечити”19. Стаття 12, параграф 1, вказують що держави “забезпечують” право дитини вільно висловлювати свої погляди. “Забезпечити” є юридичним терміном певної сили, який не залишає державі жодної свободи дій. Відповідно, держави мають чіткий обов’язок приймати необхідні заходи для повної реалізації цього права для всіх дітей. Цей обов’язок має дві складові, щоб переконатися, що механізми, для того щоб почути дитину, та щоб до цих поглядів прислухалися, впроваджені і є дієвими.

(ii) “здатний формувати власні погляди”20. Держави повинні “забезпечити” право бути почутою кожній дитині, яка “здатна формувати власні погляди”. Цю фразу потрібно трактувати не як обмеження, а як обов’язок для держав оцінити здатність дитини формувати незалежний погляд. Це означає що держави не можуть керуватися припущенням, що дитина нездатна виражати власні погляди. Навпаки, держави повинні вважати, що дитина здатна формувати власні погляди та мати право їх висловлювати; а не що дитина повинна це спершу підтвердити.

21. Комітет підкреслює що у статті 12 немає вікових обмежень на право дитини висловлювати свої погляди, та відраджує держави від введення вікових обмежень, чи то у 3 Дивитися загальні зауваження №5 (2003) Комітету про загальні заходи реалізації Конвенції про Права Дитини (CRC/GC/2003/5).4 Конвенція відома своїми трьома літерами “з”, якими починаються слова: забезпечення, захист, залучення.

законодавстві, чи на практиці, які обмежують право дитини бути почутою у питаннях, які її стосуються. У цьому відношенні Комітет підкреслює наступне:

− По-перше, у своїх рекомендаціях після дня загальної дискусії у 2004 році щодо реалізації прав дитини у ранньому дитинстві, Комітет підкреслив, що концепція дитини, як отримувача прав, “...прив’язана до повсякденного життя дитини з самого раннього періоду”5. Дослідження показують що дитина здатна формувати власні погляди з самого раннього віку, навіть якщо вона не може їх висловити вербально6. Відповідно, повне застосування статті 12 вимагає визнання та поваги не-вербальних форм спілкування, включаючи гру, мову тіла, вирази обличчя, малювання олівцем та фарбами, через які дуже малі діти показують своє розуміння, вибір, та преференції;

− По-друге, зовсім не є обов’язковим щоб дитина вичерпно знала всі аспекти справи, яка її стосується, важливо що у неї є загальне розуміння,і що вона може щодо неї формувати свої погляди;

− По-третє, країни мають обов’язок забезпечити реалізацію цього права для дітей, які мають труднощі у висловленні своїх поглядів. Наприклад, діти з неповноправностями повинні мати відповідне обладнання, яке дозволяє їм спілкуватися та висловлювати свої погляди. Також необхідні зусилля щоб визнати право висловлення поглядів дітей з числа меншин, мігрантів, та інших дітей, які не розмовляють мовою більшості;

− І останнє, країни повинні пам’ятати про потенційно негативні наслідки необдуманого застосування цього права на практиці, особливо у випадках з дуже малими дітьми, чи, наприклад, коли дитина була жертвою кримінального злочину, згвалтування, насилля, та інших форм поганого поводження. Держави повинні прийняти усі заходи та впевнитися, що застосоване право бути почутим не протирічіть повній безпеці дитини.

(iii) “Право висловлювати погляди вільно”

22. Дитина має “право висловлювати погляди вільно”. “Вільно” означає те, що дитина може висловлювати свої погляди без тиску, і може вибирати чи хоче вона застосувати своє право бути почутою. “Вільно” також значить що дитиною не маніпулюють та не чинять на неї вплив та тиск. “Вільно” означає що дитина має право висловлювати свої погляди, а не погляди інших.

23. Держави повинні створити умови для висловлення поглядів, які відповідають індивідуальній та соціальній ситуації, у якій перебуває дитина, та оточенню, у якому дитина є шанованою та безпечною при їх висловленні.

24. Комітет наголошує що співбесіди з дитиною не повинні бути частішими ніж необхідно, особливо якщо розглядаються події, які заподіяли дитині шкоду. “Слухання” дитини є важким процесом, який може мати травматичні наслідки для дитини.

25. Реалізація права дитини на висловлення своїх поглядів вимагає від відповідальних за слухання, а також батьків чи опікунів дитини, інформувати її про всі справи, точки зору, можливі рішення та їх наслідки. Дитина повинна бути інформованою про умови, у яких її попросять надати свої погляди. Право на інформацію є основним, так як воно є передумовою для чітких рішень дитини.

(iv) “В усіх питаннях, які стосуються дітей”26. Держави повинні впевнетися що дитина може висловлювати свої погляди “в усіх питаннях, які її стосуються”. Це включає інше визначення цього права: дитину повинні вислухати, якщо тема дискусії її стосується. Цієї головної умови необхідно дотримуватися, і її необхідно розуміти у широкому значенні.

5 CRC/С/GC/7/Rev.1, para.146 Cf. Lansdown G., “The evolving capacities of the child”, Innocenti Research Centre, UNICEF/Save theChildren, Florence (2005).

27. Робоча Група, створена Комісією з Прав Людини, яка готувала текст Конвенції, відкинула пропозицію визначити перелік питань, які стосуються дитини та її поглядів. Замість цього було вирішено що право дитини бути почутою відноситься до “до усіх питань, які стосуються дітей”. Комітет стурбований тим, що дітям часто відмовляють у праві бути почутими, хоч очевидно, що питання їх стосуються, і вони можуть висловити свої погляди. Комітет підтримує широке визначення “питань”, куди належать питання, не явно визначені у Конвенції, визнає пункт “стосується дитини”, який додали щоб було зрозуміло, що власне мається на увазі. Практика, включаючи проведений Світовий Зїзд Дітей, показує що широке розуміння питань, які стосуються дитини та дітей допомагає залучити дітей до соціальних процесів своєї громади та суспільства. Таким чином країни повинні уважно дослухатися до поглядів дітей, які в перспективі можуть покращити якість вирішення проблем.

(v) “щоб до них прислухалися, зважаючи на вік та ступінь зрілості дитини”

28. До поглядів дітей необхідно "прислухатися, зважаючи на вік та ступінь зрілості дитини”. Цей пункт відноситься до здатності дитини, яку необхідно оцінити, чи розповісти дитині яким чином її погляди будуть впливати на результати процесу. Стаття 12 вказує що лише вислухати дитину не є достатнім; якщо дитина здатна формувати свої погляди, то вони повинні серйозно братися до уваги.

29. Вимагаючи прислухатися до поглядів дитини, зважаючи на вік та ступінь її зрілості, стаття 12 чітко вказує що лише самий вік дитини не може визначати значущість її поглядів. Розумовий рівень дітей не завжди пов'язаний з їх біологічним віком. Досліди показують що інформація, досвід, середовище, соціальні та культурні очікування, та рівень підтримки впливають на розвиток дитячих здібностей формувати свій погляд. Тому погляди дитини необхідно оцінювати індивідуально, залежно від випадку.

30. Ступінь зрілості відноситься до здатності розуміти та оцінити наслідки певної ситуації, що необхідно прийняти до уваги при визначенні індивідуальних здібностей дитини. Ступінь зрілості важко визначити; у контексті статті 12 зрілість є здатністю дитини висловлювати свої погляди на речі розсудливо та незалежно. Необхідно також приймати до уваги дію самої ситуації на дитину. Чим більший вплив результату дії на життя дитини, тим точніша оцінка зрілості дитини.

31. Необхідно пам’ятати що здібності дитини розвиваються, та про керівництво з боку батьків (дивитися нижче параграф 84 та секцію C)

(b) Параграф 2 статті 12

(i) право “бути вислуханим під час судівської чи адміністративної процедури у справі, яка стосується дитини”

32. Стаття 12, параграф 2 уточнює що можливості бути вислуханою особливо необхідні “під час судівської чи адміністративної процедури у справі, яка стосується дитини”. Комітет наголошує що ця умова стосується усіх судових процедур у справах, які стосуються дитини, без обмежень, якими наприклад можуть бути: розлучення батьків, ув’язнення, опіка та усиновлення, діти, у яких проблеми з законом, діти, які є жертвами фізичного чи психологічного насилльства, зґвалтування, чи інших злочинів, системи охорони здоровя чи соціального захисту, діти без супроводу, діти, які домагаються притулку, діти біженці, жертви військових конфліктів та інших надзвичайних ситуацій. Типові адміністративні процедури включають, наприклад, рішення про дитячу освіту, здоров’я, оточення, умови проживання, чи захист. Обидві процедури можуть включати альтернативні механізми вирішення суперечок, такі як медіація чи арбітраж.

33. Право бути вислуханим застосовується під час процедур, ініційованих як з боку дитини (такі як скарги на погоне поводження, скарги на виключення зі школи), так і з іншого боку, які впливають на дитину (такі як розлучення батьків, усиновлення). Країни заохочуються прийняти

на законодавчому рівні вимоги до відповідальних за рішення у судових та адміністративних процесах щодо пояснення до якої міри враховувалися погляди дитини, та їх наслідки для неї.

34. Дитину не можна ефективно почути у середовищі страху та ворожості, у середовищі, яке не відповідає віку дитини. Процедури повинні бути доступними та підходящими для дитини. Особлива увага щодо надання дитині прихильної інформації, відповідної підтримки для само-захисту, належно підготовленого персоналу, дизайну судової кімнати, одягу суддів, екранів, окремих кімнат очікування.

(ii) “або безпосередньо, або через представника чи відповідну установу”

35. Після того як дитина вирішила бути почутою, вона повинна вирішити як це має відбутися: “або безпосередньо, або через представника чи відповідну установу.” Комітет рекомендує там де можливо щоб дитині було надано можливість бути почутою безпосередньо.

36. Представниками можуть бути батьки, юрист, інша особа (соціальний працівник). Однак, варто зазначити що у багатьох випадках (цивільних, кримінальних, чи адміністративних), існують ризики конфлікту інтересів між дитиною та найбільш очевидними її представниками (батьками). Якщо слухання дитини проводяться через її представника, найбільш важливим є те щоб представник правильно передав погляди дитини. Відповідно до ситуації дитина (або при необхідності відповідна установа) сама визначає метод передачі її поглядів. Представникам необхідно мати відповідне знання та розуміння різних аспектів процесу прийняття рішень, та досвід роботи з дітьми.

37. Представник повинен розуміти, що він представляє лише інтереси дитини, а не інтереси інших осіб (батьків, інституцій, структур ( наприклад інтернату, адміністрації чи суспільства). Для представників, які представляють погляди дитини, необхідно розробити кодекс поведінки.

(iii) “що відповідає процедурним правилам національного законодавства”

38. Можливості для представництва поглядів дитини повинні “відповідати процедурним правилам національного законодавства”. Цей пункт необхідно трактувати як дозвіл використання процедурного законодавства, яке обмежує або забороняє задоволення цього фундаментального права. З іншого боку держави заохочуються дотримуватися основних правил чесної судової процедури, таких як право на захист та право мати доступ до власної судової справи.

39. Коли процедурні правила не дотримані, рішення суду можна оскаржити та добитися відміни рішення, чи повернення справи на подальший розгляд.

2. Кроки реалізації права дитини бути почутою

40. Реалізація цих двох параграфів статті 12 вимагають п’ять кроків для ефективної реалізації права дитини бути почутою у випадках, коли це стосується дитини, чи коли дитину запрошено надати свої погляди під час формальної процедури, чи інших обставинах. Ці вимоги необхідно застосувати у відповідності до даного контексту.

(a) Підготовка

41. Відповідальні за слухання дитини, повинні впевнитися, що їй надана інформація про її право висловлювати свої погляди у питаннях, які її стосуються, і особливо під час судових та адміністративних процедур, та про вплив цих поглядів на подальші рішення. Дитина також повинна отримати вибір висловлювати свої погляди безпосередньо чи через представника. Дитина повиннв розуміти наслідки цього вибору. Відповідальний за рішення, повинен адекватно підготувати дитину перед слуханням та пояснити як, коли, і де відбудеться слухання, хто буде його учасниками; та прийняти до уваги погляди дитини з цього приводу.

(b) Слухання

42. Умови, у яких дитина застосовує право бути почутою, повинні заохочувати дитину; дитина повинна бути впевненою, що її хочуть вислухати, і що до її погляду серйозно віднесуться. Особа, яка вислуховує погляди дитини, може бути залучена у її справи (наприклад вчитель, соціальний працівник, піклувальник), той хто приймає рішення в інституції (наприклад директор, адміністратор, суддя), або спеціаліст (наприклад психологor чи терапевт).

43. Досвід показує що така ситуація повинна відбуватися у форматі розмови, а не одностороннього допиту. Краще, коли слухання проходять не у відкритому суді, а в умовах конфіденційності.

(c) Оцінка здібностей дитини

44. До поглядів дитини необхідно прислухатися, і якщо індивідуальний аналіз вказує, що дитина здатна формувати свої погляди розважливо та незалежно, відповідальний за рішення повинен віднестися до поглядів дитини як до важливого фактору у вирішенні справи. Необхідно розробити ефективну практику для оцінки здібностей дитини.

(d) Інформація про вагу, яку отримали погляди дитини (зворотній зв'язок)

45. Так як дитина має право щоб до її поглядів прислухалися, відповідальний за рішення повинен інформувати дитину про рішення процесу, та пояснити яким чином погляди дитини були взяті до уваги. Зворотній зв’язок гарантує що погляди дитини почуті не заради формальності, а що їх почули та віднеслися серйозно. Ця інформація може допомогти дитині наполягати, погоджуватися, надавати іншу пропозицію, а у випадку судової чи адміністративної процедури подавати апеляцію чи скаргу.

(e) Скарги, засоби судового захисту, та компенсації

46. Застосування законодавства необхідне для надання дітям можливості скористатися процедурою подання скарги, засобами судового захисту, коли їх право бути почутими, та право щоб до їх поглядів прислухалися, нехтується чи порушується7. У дітей повинна бути можливість звернутися зі скаргою до омбудсмена чи особи з відповідною роллю у дитячому закладі, такому як у школі та денному центрі. Діти повинні знати цих осіб і як їх знайти. У випадку сімейного конфлікту навколо поглядів дитини, дитина повинна мати змогу звернутися до особи з служби для молоді, чи з громади.

47. Якщо право дитини бути почутою порушене під час судової чи адміністративної процедури (стаття 12, параграф 2), дитина повинна мати можливість скористатися процедурою подання апеляції та скарги, які передбачають засоби судового захисту за порушення прав. Процедури подання скарги повинні мати відповідний механізм захисту, щоб діти були впевнені, що вони не наражаються на насильство чи покарання.

3. Зобов’язання країн

(a) Основні зобов’язання країн48. Право дитини бути почутою накладає зобов’язання на державу переглянути та змінити законодавство для впровадження механізмів, які надають дитині доступ до інформації, належної підтримки, де необхідно, зворотнього зв’язку про те що погляди були почуті, та процедури подання скарги, засобів судового захисту, та компенсацій.

49. Для виконання зобовязень, держави повинні прийняти наступні стратегії:

7 Дивитися загальні зауваження. 5 (2003) Комітету про загальні заходи щодо втілення Конвенції про Права Дитини, параграф 24

− Переглянути та вилучити обмежувальних декларацій та застережень до статті 12;

− Створити незалежні інституції з питань прав людини, такі як дитячий обудсмен чи комісари, які наділені широкими повноваженнями у питаннях прав дітей8;

− Провести навчання по статті 12 та її застосування на практиці для всіх спеціалістів, які працюють з дітьми та для дітей, включаючи правників, суддів, міліцію, соціальних працівників, працівників громади, психологів, піклувальників, працівників інтернату та тюрми, вчителів усіх рівнів навчальної системи, лікарів, медсестер, інших спеціалістів сфери охорони здоров’я, державних службовців, працівників притулку та традиційних лідерів;

− Забезпечити шляхом положень та заходів, прописаних у законодавстві та кодексах інституцій, і ефективність яких постійно оцінюється, належні умови для підтримки дітей та їх заохочення висловлювати свої погляди, та щоб до цих поглядів прислухалися;

− Протидіяти негативним відношенням, які заважають повній реалізації права дитини бути почутою, шляхом громадських кампаній із залученням лідерів, які формують суспільну думку, та засобів масової інформації, для зміни загальнопоширених концепцій дитини.

(b) Особливі зобов’язення щодо судових та адміністративних процедур

(i) Право дитини бути почутою під час судової процедури

50. Основні питання, які вимагають щоб дитина була почута, подаються нижче:

Розлучення та cепарація51. У випадках сепарації та розлучення, рішення суду безсумнівно впливає на дітей. Питання утримання дитини, опіки, та доступу до неї приймаються суддею чи шляхом медіації під керівництвом суду. Багато юрисдикцій вже включили у законодавство, у випадку розпаду сім’ї, положення, що суддя повинен надавати першочергову увагу “найкращим інтересам дитини”.

52. Для цього у законодавстві про питання сепарації та розлучення повинно бути право дитини бути почутою особами, які приймають рішення, та під час процесу медіації. Деякі юрисдикції встановлюють вік, при досягненні якого дитина вважається здатною висловлювати власні погляди. Конвенція, тим не менше, очікує що це питання вирішуватиметься в залежності від окремого взятого випадку, так як воно стосується віку та ступеню зрілості дитини, і відповідно вимагає індивідуальної оцінки її здібностей.

Сепарація від батьків та альтернативна опіка

53. У випадках коли приймається рішення забрати дитину з сім’ї через погане чи недбале ставлення до неї, необхідно почути погляд дитини для визначення, що є найкращим в її інтересах. Після скарги дитини, члена сім’ї, чи члена громади про погане чи недбале ставлення до дитини, можна заініціювати втручання.

54. Досвід Комітету вказує, що не завжди право дитини бути почутою береться до уваги. Комітет рекомендує країнам забезпечити через законодавство, розпорядження та директиви, щоб погляди дитини бралися до уваги, включаючи влаштування дитини у прийомну сім’ю чи будинки сімейного типу, розвиток планів опіки та їх огляд, та візити з батьками та сім’ями.

Усиновлення та kaфала Ісламського права

8 Дивитися загальні зауваження No. 2 (2002) Комітету про роль незалежних правозахисних інституцій.

55. Коли дитину усиновлюють, чи коли ми говоримо про kaфалу Ісламського права, надзвичайно важливим є те щоб дитина була почута. Це також необхідно, коли вітчим та мачуха, або прийомні сім’ї усиновлюють дитину, хоча вони могли жити разом деякий час.

56. Стаття 21 Конвенції зазначає що найкращі інтереси дитини повинні отримати найбільшої уваги. У рішеннях про усиновлення, kaфалу, чи інші форми влаштування, найкращі інтереси дитини не можуть бути визначеними без її поглядів. Комітет закликає держави інформувати дитину, де це є можливим, про наслідки усиновлення, kaфали, інших форм влаштування, та забезпечити через законодавство щоб погляди дитини були почутими.

(ii) Право дитини бути почутою під час судової кримінальної процедури

57. У кримінальній процедурі право дитини вільно висловлювати погляди у питаннях, які її стосуються, повинно поважатися та виконуватися на кожній стадії процесу9.

Кривдник дитини

58. Стаття 12, параграф 2 Конвенції вимагає щоб дитина, яку припускають чи обвинувачують у кримінальному злочині, має право бути почутою. Це право повинно виконуватися у повному об’ємі на всіх стадіях судового процесу, починаючи від досудової стадії, де дитина має право не свідчити, до права бути почутою міліцією, прокурором, та суддею. Це право застосовується під час ухвалення рішення та переміщення, а також при виконанні призначених дій.

59. У випадку програми реабілітації, що включає медіацію, дитина повинна мати можливість надати добровільну згоду та отримати можливість юридичної чи іншої поради та підтримки у визначенні запропонованої програми, відповідної та сприятливої для дитини.

60. Для активної участі у процесі кожна дитина повинна отримати інформацію про обвинувачення мовою, яку вона розуміє, а також про судовий процес та можливі рішення суду. Процедура повинна здійснюватися в атмосфері, яка сприяє дитину до участі та вільного висловлення.

61. Судове засідання та інші слухання дитини, яка перебуває у конфлікті з законом повинні проходити за закритими дверима. Винятки до цього правила є обмеженими, що чітко прописано у національному законодавстві, і керуються кращими інтересами дитини.

Дитина-жертва та дитина-свідок

62. Дитина-жертва та дитина-свідок злочину повинні отримати можливість повністю скористатися своїм правом вільно висловлювати свої погляди, що відповідає Резолюції 2005/20 Ради ООН з Економічних та Соціальних питань про “Рекомендації щодо правосуддя у справах дітей, які є жертвами та свідками злочину”10.

63. Зокрема це означає що необхідно робити усі зусилля для того щоб дитина-жертва чи/та дитина-свідок отримала консультування щодо її ролі у справі, щоб вони могли вільно висловлювати себе, свої погляди, та тривоги стосовно своєї ролі у процесі.

64. Право дитини-жертви та дитини-свідка також пов’язане з правом на інформацію про такі речі як наявність медичних, психологічних, соціальних служб, роль дитини-жертви та дитини-свідка, яким чином проводяться свідчення, існуючі механізми підтримки для дитини при подачі скарги та участі у розслідуванні та судовому засіданні, місце та час слухань, наявність захисних мір, можливість отримання репарації, подача апеляції.

9 Дивитися загальні зауваження Комітета No. 10 (2007) про права дітей у дитячій системі правосуддя (CRC/C/GC/10).

10 Резолюція 2005/20 Ради ООН з Економічних та Соціальних питань, зокрема статті 8, 19 та 20 доступна на:

www.un.org/ecosoc/docs/2005/Resolution%202005-20.pdf

(iii) Право дитини бути почутою у адміністративній процедурі

65. Відповідно до вимог статті 12 усі держави повинні розробити адміністративні процедури у законодавстві, та забезпечити право дитини бути почутою, разом з іншими процедурними правами, включаючи право отримання матеріалів справи, повідомлення про слухання, бути представленими батьками чи іншими особами.

66. Діти більше стикаються з адміністративною процедурою, ніж із судовою, так як адміністративна процедура не така формальна, більш гнучка, та відносно легка для застосування через законодавство та положення. Процедура повинна бути доступною та доброзичливою для дітей.67. Особливими прикладами адміністративної процедури для дітей є механізми для вирішення проблеми дисципліни у школі (наприклад тимчасове призупинення відвідання, та виключення зі школи), відмові у наданні шкільного атестату, дисциплінарні дії та відмова у привілеях у центрах затримання для дітей, прохання про притулок від дітей, які не супроводжуються дорослими, подача документів на водійські права. В усіх цих справах дитина повинна мати право бути вислуханою та користатися іншими правами, які є “у відповідності до процедурних норм національного законодавства”.

B. Право бути почутим та дотичність до інших положень Конвенції

68. Стаття 12 дотичить до інших загальних положень Конвенції, такими як стаття 2 (право на відсутність дискримінації), стаття 6 (право на життя, та розвиток) та зокрема стаття 3 (першочергове врахування того, що є в найкращих інтересах дитини). Стаття також тісно дотичить до інших статей про громадянські права та свободи, зокрема, сттатті 13 (право на cвободу висловлювань) та статті 17 (право на інформацію). До того ж, стаття 12 поєднана з іншими статтями Конвенції, які не можуть бути повністю застосовані, якщо дитину не трактувати як суб’єкта права, що має власні погляди на свої права.

69. Поєднання статті 12 зі статтею 5 (розвиток здібностей дитини та належне керівництво з боку батьків, дивитися параграф 84 загальних зауваженнь) дуже доречне, адже надзвичайно важливо що батьки, які здійснюють керівництво, приймали до уваги, що здібності дитини постійно розвиваються.

1. Стаття 12 та 3

70. Метою статті 3 є впевнетися, що у всіх діях стосовно дітей, з боку чи то громадських або приватних інституцій, судів, посадових осіб, найкращі інтереси дитини ставляться на перше місце. Це також означає що будь-яка дія заради дитини повинна бути у найкращих її інтересах. Найкращі інтереси дитини подібні до процедурного права, яке зобов’язує держави прийняти міри для врахування найкращих інтересів дитини. Конвенція зобов’язує держави впевнетися у тому, що, відповідальні за ці дії, прислухаються до дітей, як це вказано у статті 12. Це є обов’язковим правилом.

71. Найкращі інтереси дитини, визначені у консультації з самою дитиною, не єдиний лише фактор до уваги для інституцій, посадових осіб та структур. Але він є вирішальний, так само як і погляди дитини.

72. Стаття 3 стосується індивідуальних випадків, але також чітко вимагає дотримуватися найкращих інтересів групи дітей. Держави зобов’язані брати до уваги не лише окрему ситуацію кожної дитини для визначення її найкращих інтересів, але й інтереси групи дітей. Окрім того, держави повинні дослідити дії приватних та громадських інституцій, посадових осіб, законодавчих структур. Поширення зобов’язення на законодавчі структури чітко вказує, що кожний закон, постанова та правило щодо дітей повинно керуватися принципом “найкращих інтересів для дитини”.

73. Немає жодного сумніву що найкращі інтереси для групи дітей повинні визначатися так само як i для окремої дитини. Коли розглядаються найкращі інтереси для групи дітей, керівники інституцій, посадові особи, урядові структури повинні створити можливості і почути дітей з таких груп, прслухатися до цих поглядів при плануванні подій, включаючи законодавчі рішення, які безпосередньо чи опосередковано впливають на дітей.

74. Між статтями 3 та 12 нема протиріччя, а лише доповнююча роль цих двох загальних положень: одне ставить метою досягнути найкращих інтересів дитини, в той час як друге надає методологію досягнення цієї мети: дослухатися до дитини чи дітей. Неможливо правильно застосувати статтю 3 без компонентів статті 12. У свою чергу стаття 3 підсилює функціональність статті 12, виділяючи важливу роль дітей у всіх рішеннях, які стосуються їх життя.

2. Статті 12, 2 та 6

75. Право на відсутність дискримінації є невід’ємним правом, яке гарантується усіма механізмами з питань прав людини, включаючи Конвенцію про Права Дитини. Відповідно до статті 2 Конвенції, кожна дитина має право не бути дискримінованою при застосуванні своїх прав, включаючи права у статті 12. Комітет наголошує що держави приймуть необхідні міри для того, щоб кожна дитина мала право вільно висловлювати свої погляди, і право щоб ці погляди були почутими, без дискримінації щодо расової приналежності, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших уподобань, національності, етнічної та соціальної приналежності, власності, неповносправності, народження чи іншого статусу. Країни повинні боротися з дискримінацією, включаючи дискримінацію проти вразливих та маргінальних груп дітей, для того, щоб діти могли використати своє право бути почутими для участі у всіх справах, що їх стосуються, на рівні з усіма іншими дітьми.

76. Зокрема Комітет висловлює занепокоєння, що у деяких суспільствах, застарілі підходи та практика суперечать та обмежують застосування цього права. Країни повинні прийняти адекватні заходи щоб привернути увагу суспільства до негативної дії таких підходів та практик, та заохотити зміни для повної реалізації прав кожної дитини у межах Конвенції.

77. Комітет закликає держави звернути особливу увагу до права дівчини бути почутою, отримати підтримку, де необхідно, висловити свої погляди, і щоб до цих поглядів прислухалися, так як гендерні стереотипи та патріархальні цінності суперечать та сильно обмежують права дівчат, які прописані у статті 12.

78. Комітет вітає зобов’язання держав у статті 7 Конвенції про Права осіб з неповноправностями щодо надання дітям з неповноправностями необхідної підтримки та обладнання, щоб вони вільно могли висловлювати свої погляди, і щоб до цих поглядів прислухалися.

79. Стаття 6 Конвенції про Права Дітей визнає що кожна дитина має невід’ємне право на життя, і що держави повинні забезпечити, наскільки максимально це можливо, право на життя та розвиток дитини. Комітет зазначає важливість активізувати можливості для права дитини бути почутою, так як залучення дитини є важливим інструментом для стимулювання особистого розвитку та розвитку здібностей, що дотичить статті 6 та статті 29.

3. Статті 12, 13 та 17

80. Стаття 13 про право на свободу висловлювань, та стаття 17 про право на інформацію, є важливими передумовами для ефективного застосування права дитини бути почутою. Ці статті встановлюють що діти є суб’єктом прав, і разом з статтею 12 вони заявляють, що дитина має право користуватися своїми правами, у відповідності до своїх здібностей, що розвиваються.

81. Право на свободу висловлювань, що записане у статті 13, часто плутають з статтею 12. І хоч обидві статті дуже пов’язані між собою, вони передбачають різні права. Право на свободу

висловлювань відноситься до права мати та висловлювати свої погляди, шукати та отримувати інформацію. Стаття заявляє про право дитини не бути обмеженою державою у своїх поглядах. Відповідно держава має зобов’язання не втручатися у ці погляди, чи до доступу до інформації, і в свою чергу гарантувати доступ до засобів комунікації та публічного діалогу. Стаття 12, тим не менше, заявляє про право висловювання поглядів у питаннях, які стосуються дитини, та про право брати участь у подіях та рішеннях, які стосуються дитини. Стаття 12 накладає обов’язок на держави запровадити законодавчі рамки та механізми необхідні для активного залучення дитини в усіх подіях та рішеннях, що її стосуються; та щоб до її поглядів прислухалися. Право на свободу висловлювань у статті 13 не вимагає цього від держав. Однак, створення атмосфери поваги до дітей, що висловлюють свої погляди, і що є відповідним до статті 12, також сприяє можливостям дитини застосовувати своє право на свободу висловлювань.

82. Виконання права дитини на інформацію, що відповідає статті 17, у великій мірі становить передумову для ефективної реалізації права дитини висловлювати свої погляди. Діти потребують доступу до інформації, у питаннях, що їх стосуються, у форматі, відповідному їх віку та можливостям. Це, наприклад, стосується інформації про їх права, процедури національного законодавства, положень, то політики дій, місцевих служб, процедури подання апеляції та скарги. У відповідності до статей 17 та 42, держави повинні включити права дітей до шкільних програм.

83. Комітет нагадує державам що засоби масової інформації є дуже важливими у інформуванні громадськості про права дітей висловлювати свої погляди, та у створенні можливостей для публічного висловлення цих поглядів. Комітет закликає різні засоби масової інформації виділяти ресурси для залучення дітей у розвиток програм, та створення умов для дітей для розвитку ініціатив щодо прав дитини11.

4. Статті 12 та 5

84. Стаття 5 Конвенції вказує що країни повинні поважати зобов’язання, права та обов’язки батьків, опікунів, чи членів розширених сімей чи громади щодо керівництва над дітьми у їх реалізації своїх прав, які прописані у Конвенції. Відповідно, дитина має право на керівництво собою та на отримання порад, які повинні замінити їй відсутність знання, досвіду, та розуміння дитини, або які є недостатніми, що вказано у цій статті. Чим більше дитина знає та розуміє, чим більший досвід набуває, тим більше батьки, опікуни, інші особи, відповідальні за дитину, повинні замінювати керівництво нагадуванням та порадами, а пізніше обмінюватися думками з дітьми на рівних. Ця трансформація не відбувається у якийсь фіксований момент розвитку дитини, а проходить поступово, коли дитина озвучує свої погляди.

85. Ця вимога передбачена у статті 12 Конвенції, яка вказує що до поглядів дитини необхідно дослухатися, якщо дитина здатна їх формувати. Іншими словами, з розвитом здібностей діти отримують більний рівень відповідальності за вирішення справ, які їх дотичать12.

5. Стаття 12 та імплементація прав дитини

86. На додаток до статей, обговорених у попередніх параграфах, більшість інших статей Конвенції вимагають та промотують залучення дітей до справ, які їх дотичуть. Для цього повсюди використовується концепція залучення. Звичайно, основа для цих залучень закладена у статті 12, але вимоги планування, роботи, та розвитку у консультаціях з дітьми, присутня у Конвенції всюди.

87. Практика імплементації зустрічається з широким спектром проблем, такими як здоров’я, економіка, освіта, зовнішнє середовище, які становлять інтерес не лише для окремої дитині, але і

11 День загальної дискусії про дитину та засоби масової інформації (1996): www.unhchr.ch/html/menu2/6/crc/doc/days/media.pdf

12 Загальні зауваження No. 5 (2003) про загальні заходи щодо імплементації Конвенції про Права Дитини.

для групам дітей, чи для всіх дітей взагалі. Відповідно, Комітет зажди широко трактував залучення для запровадження процедур не лише для окремих дітей та чітко визначених груп дітей, але й для інших груп дітей таких як діти корінних народів, діти з неповноправностями, чи діти взагалі, які безпосередньо чи опосередковано зазнають впливу соціальних, економічних, культурних умов свого суспільства.

88. Широке розуміння залучення дітей відображене у підсумкових документах, прийнятих на двадцять сьомій спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН, названої “Світ дітям”. Країни пообіцяли “розробити та реалізувати програми для промоції залучення дітей та підлітків у процеси прийняття рішень, включаючи сім’ї та школи на місцевому та національному рівнях” (парaграф 32, підпараграф 1). Комітет зазначив в загальних зауваженнях №5 про загальні заходи щодо імплементації Конвенції про Права Дитини: “Важливо, що уряди розробляють прямі відносини з дітьми, а не лише працюють через неурядові організації чи інституції по правах людини.”13

C. Імплементація права дитини бути почутою у різних ситуаціях

89. Право дитини бути почутою необхідно впровадити у різні ситуації та оточення, у яких діти виховуються, розвиваються, навчаються. У цих ситуаціях та оточеннях існують різні концепції дитини та її ролі, які можуть як спонукати, так і перешкодити участі дитини у повсякденних справах та важливих рішеннях. Існують різні шляхи для ефективнішого втілення права дитини бути почутою, які країна може використовувати для інтенсивнішого залучення дітей.

1. В сім'ї

90. Сім’я, у якій діти можуть вільно висловлювати погляди, які у свою чергу належно сприймаються з самого раннього віку дитини, становить важливу модель, і готує дитину до використання свого права бути почутою у широкому суспільстві. Такий підхід сприяє особистому розвитку, посилює сімейні стосунки, та допомагає дітям соціалізуватися, має попереджувальну дію проти всіх форм насильства вдома та у сім’ї.

91. Конвенція визнає права та обов’язки батьків, та інших опікунів щодо керівництва над дітьми (дивитися вище параграф 84), але підкреслює що воно повинно допомогти дитині застосовувати свої права, та вимагає щоб керівництво дитиною здійснювалося відповідно до її розвитку здібностей.

92. Держави через законодавство та політику дій повинні заохотити батьків, опікунів, та усіх інших, хто займається питаннями дітей, прислухатися до дітей та їх поглядів у справах, що їх стосуються. Батьки повинні отримати поради щодо допомоги дітям у їх праві висловлюватися вільно, та щоб до поглядів дослухалися на всіх рівнях суспільства.

93. Комітет рекомендує державам промотувати навчальні програми для батьків, які базуються на існуючих позитивних поведінка та відношеннях, та поширювати інформацію про права дітей та батьків, прописані у Конвенції.

94. Ці програми направлені на:

− Стосунки між батьками та дітьми, базовані на спільній повазі;

− Залучення дітей до прийняття рішень;

− Наслідки того, що до поглядів кожного члена сім’ї прислухалися;

− Розуміння, промоція та повага до здібностей дітей, що розвиваються;13 Ibid., para. 12.

− Шляхи вирішення конфліктів всередині сім’ї.

95. Ці програми повинні підсилити правило, що дівчата та хлопці мають однакові права для висловлення своїх поглядів.

96. Засоби інформації повинні донести до батьків що залучення дітей становить велику цінність для самих дітей, їх сімей, та суспільства.

2. В альтернативній формі опіки

97. Необхідно запровадити механізми і забезпечити, щоб усі діти, які перебувають в усіх формах альтернативної опіки, включаючи дитячі установи, могли висловити свої погляди, і щоб до цих поглядів прислухалися у справах, що стосуються їх влаштування, регламентування опіки у прийомних сім’ях та будинках сімейного типу, та повсякденного життя. Це стосується:

− Законодавства, що надає дитині право на інформацію про влаштування, опіку та/чи план лікування, та можливості висловлювати свої погляди, та щоб до цих поглядів прислухалися у процесі прийняття рішень;

− Законодавства, що забезпечує право дитини бути почутою, до її поглядів прислухалися у розвитку та запровадженні служб опіки, доброзичливих до дитини;

− Запровадження інституції для комплексного моніторингу, такої як омбудсмен у справах дітей, комісар чи інспектор для моніторингу відповідності правил та положень дитячої опіки, захисту та поводження з дитиною з вимогами статті 3. Орган, що проводить моніторинг, уповноважений мати безперешкодний доступ до умов проживання (включаючи дітей, у яких проблеми з законом), безпосередньо вислухати погляди дітей та їх хвилювання, оцінити наскільки їх погляди беруться до уваги та прислухаються;

− Запровадити ефективні механізми, наприклад представницькі дитячі ради з хлопців та дівчат, у закладах інтернатної опіки, для участі у розробці та запровадженні політики та правил закладу.

3. В сфері охорони здоров’я

98. Реалізація проложень Конвенції вимагає поваги до права дитини висловлювати свої погляди та брати участь у поширенні здорового розвитку та добробуту дітей. Це відноситься до окремих рішень сфери охорони здоров’я, а також до залучення дітей у розробку політики та послуг сфери охорони здоров’я.

99. Комітет визначає декілька відмінних, але дотичних, питань, які потребують уваги у стосунку до залучення дітей до практик та рішень, що відносяться до здоров’я дитини.

100. Діти, включаючи малих дітей, повинні бути залучені до процесів прийняття рішень, у спосіб, що відповідає їх здібностям, що розвиваються. Їм необхідно надати інформацію про запропоноване лікування, його дію та результати, у форматі, який доступний для дітей з неповноправностями.

101. Держави повинні запровадити законодавство чи положення, які забезпечують право доступу дітей до конфіденційного медичного консультування та отримання порад, без згоди батьків, незалежно від віку дитини, у випадках необхідних для дитячої безпеки та добробуту. Діти можуть потребувати цей доступ, наприклад, коли стикаються з насиллям та образами у сім’ї, потребують знання репродуктивного здоров’я, або у випадку конфлікту між ними та батьками щодо доступу до медичних послуг. Право на отримання консультування та порад відрізняється від права надавати медичну згоду, і жодні вікові обмеження тут не допустимі.

102. Комітет вітає запровадження у деяких країнах фіксованого віку, коли право згоди переходить до дитини, та закликає держави подумати про запровадження такого законодавства. Таким чином діти, старші фіксованого віку, після консультації незалежного та компетентного експерта, можуть самостійно давати згоду без необхідності проведення перевірки особистих здібностей. Комітет також настійно рекомендує, у випадках коли молодші діти показують здібності, висловити свій погляд на своє лікування, і до цього погляду необхідно прислухатися.

103. Терапевти та заклади охорони здоров’я повинні надати дітям чітку та доступну інформацію про їх права стосовно участі у педіатричних дослідженнях та клінічних дослідів. Їх необхідно інформувати про дослідження для отримання їх дозволу, на додаток до інших процедурних гарантій.

104. Держави повинні запровадити заходи, які дозволять дітям додати свої погляди та досвід до планування послуг для їх здоров’я та розвитку. Їх погляди важливі для всіх аспектів охорони здоров’я, а саме: які послуги необхідні, як і де їх можна отримати, дискримінаційні бар’єри для оцінки послуг, якість послуг та відношення з боку спеціалістів охорони здоров’я, як розвивати здатності дитини для підвищення свого рівня відповідальності за стан свого здоров’я та розвитку. Цю інформацію можна отримати, між іншим, через систему зворотнього зв’язку від дітей, які користуються послугами, чи які задіяні у дослідницькому процесі, та надати місцевим чи національним дитячим радам чи парламентам для розробки стандартів та показників послуг охорони здоров’я, які з повагою відносяться до прав дітей.14

4. В освіті та школі

105. Повага до права дитини бути почутою в освіті є фундаментальною умовою реалізації цього права. Комітет з занепокоєнням зазначає, що авторитаризм, дискримінація, неповага, насилля, які характерні для багатьох шкіл та класів, продовжують мати місце. Таке середовище не відповідне для висловлення поглядів, і для того щоб до них прислухалися.

106. Комітет рекомендує державам діяти для створення можливостей для дітей висловлювати погляди, і щоб до цих полдядів прислухалися.

107. У навчальному середовищі, включаючи навчальні програми для малих дітей, необхідно заохочувати активну роль дітей у партисипаторному навчальному середовищі15. У процесі навчання необхідно брати до уваги умови життя та перспективи для дітей. Для цього освітянські структури повинні включити погляди дітей та їх батьків до планування навчальних та шкільних програм.

108. Навчання з прав людини може змінити мотивацію та поведінку дитини лише тоді, коли права людини поважаються в навчальних установах, де дитина навчається, бавиться, та живе поруч з іншими дітьми та дорослими16. Особливо діти помічають чи до їх поглядів прислухаються, як це задекларовано у Конвенції.

109. Залучення дітей є необхідним для соціального клімату у шкільній кімнаті, який стимулює співпрацю та спільну підтримку, необхідну для інтерактивного навчання. Те, що до поглядів дитини прислухаються, є особливо важливим в усуненні дискримінації, запобіганню залякування, дисциплінарних заходів. Комітет вітає поширення навчання та консультування за принципом “рівний-рівному”.

14 Комітет також привертає увагу до загальних зауважень No. 3 (2003) про СНІД та права дитини, параграфи 11 та 12, та загальних зауважень No. 4 (2003) про здоровя підлітків, параграф 6.15 “Підхід, базований на правах людини, щодо освіти для всіх: основа для реалізації права дитини на освіту та права під час освіти”, UNICEF/UNESCO (2007).

16 Комітет з Прав Дитини, загальні зауваження No. 1 (2001) про цілі навчання (стаття 29, параграф 1 Конвенції),(CRC/GC/2001/1).

110. Залучення дітей до процесу прийняття рішень досягається через шкільні ради, студентські ради, та представництва в шкільних радах та комітетах, де вони можуть вільно висловити свої погляди щодо розвитку та втілення політики школи та кодексів поведінки. Ці права повинні бути записані у законодавстві, що є краще, ніж сподіватися на добру волю влади, шкіл, та вчителів.

111. За межами школи держави повинні консультуватися з дітьми на місцевому та національному рівнях про всі аспекти навчальної політики, включаючи, між іншим, процесу зміни освітньої системи (стає доброзичливішою до дитини), неформальні можливості для навчання, які дають дитині “ще один шанс”, шкільну програму, методи викладання, структуру школи, стандарти, бюджет, системи захисту дітей.

112. Комітет заохочує держави підтримати розвиток незалежних учнівських організацій, які можуть допомогти дітям у виконанні партисипативної ролі в освітній системі.

113. У рішеннях щодо переходу у наступний клас школи, чи вибору предметів необхідно забезпечити право дитини бути почутою, так як ці рішення впливають на інтереси дитини. Такі рішення можуть переглядатися з адміністративного та законодавчого боку. Додатково, у дисциплінарних справах необхідно повно дотримуватися права дитини бути почутою17.

Оосбливо у випадках виключення дитини з інституції чи школи, таке рішення повинне отримати законодавчий аналіз, так як воно суперечить праву дитини на освіту.

114. Комітет вітає запровадження у багатьох країнах програм, доброзичливих до дитини, які створюють інтерактивне, турботливе, захисне оточення для дітей, і допомагають їм у їх активній ролі у суспільстві.

5. Під час гри, відпочинку, спортивних та культурних подій

115. Діти потребують гри, відпочинку, спортивних та культурних подій для свого розвитку та соціалізації. При їх організації необхідно врахувати здібності та преференції дитини. З дітьми, які можуть висловлювати свої погляди, необхідно консультуватися щодо доступності та відповідності умов для гри та відпочинку. Для дуже малих дітей, та дітей з неповносправностями, які ще не можуть брати участь у консультуванні, необхідно створити умови для висловлення своїх побажань.

6. На робочому місці

116. Діти які працюють у віці меншому, ніж дозволеному законами та Конвенціями Світової Організації Праці №138 (1973) та 182 (1999) повинні бути почутими щоб зрозуміти їх погляди на ситуацію та визначити найкращі інтереси для дитини. Діти повинні бути задіяні у пошук вирішення питань соціально-економічного характеру, та питань культурного середовища у якому вони працюють. Діти повинні бути почутими при розробці політики дій, зокрема в освіті, для знищення корінних причин дитячої праці.

117. Діти, які працюють, мають право на захист від експлуатації; їх повинні вислухати під час інспекції, яка слідкує за дотриманням законів про працю. Діти, та представники асоціацій дітей, які працюють, повинні бути почутими при розробці законів про працю, чи коли ці закони впроваджуються та переглядаються.

7. У ситуаціях насильства

118. Конвенція встановлює право дитини на захист від усіх форм насильства, та відповідальність держав забезпечити це право дитини без дискримінації. Комітет заохочує держави

17 Країни повинні звернутися до загальних зауважень Комітету No. 8 (2006) про право дитини на захист від корпоративного покарання та інших жорстоких та деградуючих форм покарання (CRC/C/GC/8).

консультуватися з дітьми під час розробки та впровадженні законодавчих, організаційних, навчальних та інших заходів щодо боротьби з насильством. Особливу увагу необхідно приділити дітям з маргінальних та обділених груп, таких які діти, що експлуатуються, діти вулиці, діти біженців, щоб вони не були виключені з консультативного процесу щодо законодавчих та організаційних процедур.

119. У цьому аспекті Комітет вітає Дослідження щодо Насильства над Дітьми, підготовлене Генеральним Секретарем, та закликає країни повністю втілити його рекомендації, включаючи рекомендацію щодо надання дітям можливості вільно висловлювати погляди, і щоб до них прислухалися, у всіх аспектах запобігання насильства, звіту та моніторингу18.

120. Багато випадків насильства проти дітей не помічається, так як деякі форми образливої поведінки сприймаються дітьми як загальна практика. Це також відбувається завдяки відсутності прихильних до дитини механізмів звітності. Наприклад, діти не мають нікого щоб конфіденційно та безпечно розповісти про випадки поганого поводження з ними, такими як корпоративні покарання, генітальні порушення, чи ранній шлюб. Діти не можуть передати свої зауваження особам, які відповідальні за дотримання їх прав. Ефективне залучення дітей до захисних заходіввимагає щод діти були інформовані про своє право бути почутими та виховувалися без будь-яких форм фізичного та психологічного насильства. Країни повинні зобов’язати дитячі інституції запровадити легкий доступ до окремих осіб чи організацій, яким діти можуть конфіденційно та безпечно розповісти безпосередньо, або через телефонні лінії допомоги; створити умови, у яких діти можуть поділитися своїм досвідом боротьби з насильством проти дітей.

121. Комітет звертає увагу держав на рекомендації Дослідження щодо Насильства над Дітьми, підготовлене Генеральним Секретарем, щодо підтримки та заохочення дитячих організацій та ініціатив проти насильства, та залучення цих організацій у розробку, втілення, оцінку програм та заходів проти насильства, так щоб діти самі відігравали ключову роль у своєму захисті.

8. У розробці запобіжних стратегій

122. Комітет відзначає що погляди дітей стали потужною силою у запобіганні порушення прав дитини. Приклади доброї практики є, між іншим, у сфері запобігання насильства у школах, боротьба з дитячою експлуатацією у важких та небезпечних формах праці, надання медичних послуг та освіти для дітей вулиці та для дітей у закладах правосуддя. У цих та інших проблемних питаннях з дітьми необхідно консультуватися під час формування законодавства та політики розвитку. Діти повинні бути також залучені у розробці, розвитку, та втіленні відповідних планів та програм.

9. Під час процедури отримання статусу емігранта чи притулку

123. Діти, які приїхали з батьками до іншої країни у пошуках роботи чи притулку, є особливо вразливі. З цього приводу необхідно повністю забезпечити їх право на висловлення поглядів на всі процедурні аспекти іміграції та отримання притулку. У випадку міграції, дитину необхідно вислухати про її навчальні очікування та стан здоровя, для того щоб інтегрувати її у школу чи систему охорони здоров’я. У випадку процедури отримання притулку, дитина повинна мати можливості надати свої підстави щодо цього.

124. Комітет наголошує що цим дітям повинна бути надана інформація їхньою мовою про існуючі послуги, включаючи засоби спілкування, про процес отримання статусу емігранта чи притулку, щоб їх голос був почутим та до нього прислухалися. Безкоштовно повинен бути призначений опікун або радник. Дітям, які шукають притулку в новій країні, можливо необхідно буде знайти свою сім'ю; вони також потребуватимуть інформації про ситуацію у рідній країні для визначення що є у кращих інтересах для них. Особливу допомогу можуть потребувати діти,

18 Звіт незалежного експерта по Дослідженню щодо Насильства над Дітьми (A/61/299).

раніше залучені у військових конфліктах. Крім того такі діти повинні бути залучені до процесу прийняття рішень на території, де вони проживають19.

10. У надзвичайних ситуаціях

125. Комітет підкреслює що право, записане у статті 12, продовжує діяти під час кризової ситуації та її наслідків. Стає все більше доказів щодо внесків дитини, які вони роблять під час кризових ситуацій та їх вирішеннях20. Таким чином Комітет підкреслює у своїх рекомендаціях, прийнятих після дня загальних дискусій у 2008 році, що діти, які потрапили у надзвичайні ситуації, повинні мати змогу брати участь в аналізі ситуації та майбутніх перспектив. Участь дітей допомагає їм відновити контроль над своїм життям, сприяти реабілітації, розвинути організаційні навики, та зміцнити відчуття ідентичності. Діти повинні бути захищені від ситуацій, які можуть бути травматичними, чи нанести їм шкоду.

126. Комітет закликає країни підтримати механізми, які дозволяють дітям відігравати важливу роль у процесах подолання наслідків надзвичайної ситуації. Їх погляди враховуються при оцінці, дизайні, втіленні та моніторингу програм. Наприклад діти у таборі для біженців можуть створити форуми для дітей, і таким чином покращити свою безпеку та благополуччя. Для того щоб діти організували такі форуми, необхідна підтримка і переконання, що вони відповідають найкращим інтересам дитини, і що діти мають право на безпеку.

11. У національному та міжнаціональному середовищі

127. Багато можливостей для залучення дітей створені на рівні громад. Комітет вітає зростаючу кількість місцевих молодіжних парламентів, муніципальних дитячих рад, ситуаційних консультацій, де діти можуть виразити свої погляди у процесі прийняття рішень. Однак, ці структури формального представництва дітей у місцевих урядах лише один з багатьох підходів втілення статті 12 на місцевому рівні, так як він дозволяє відносно невеликій кількості дітей бути задієними у місцевій громаді. Години консультацій з політиками та офіційними особами, дні відкритих дверей, візити до шкіл та садочків створюють додаткові можливості для спілкування.

128. Діти повинні отримати підтримку у формуванні своїх організацій та ініціатив, які у свою чергу створять умови для залучення та представлення дітей. Також діти можуть надати своє бачення, наприклад, щодо дизайну школи, дитячого майданчика, парків, місць відпочинку, громадських бібліотек, охорони здоров’я, системи місцевого транспорту для покращення послуг. Поглади дитини повинні бути включені до планів розвитку громади.

129. Такі можливості для залучення дітей створені у багатьох країнах на районних, регіональних, федеральних, національних рівнях, де молодіжні парламенти, ради та конференції створюють форуми для дітей, щоб вони могли представити свої погляди відповідній аудиторії. НУО та інші організації громадянського суспільства вже виробили практику підтримки дітей, яка забезпечує прозорість представництва та протидіє ризикам маніпуляції та формального підходу.

130. Комітет вітає суттєвий внесок ЮНІСЕФ та НУО у приверненні уваги до права дитини бути почутою, та її участі у всіх сферах її життя; та закликає їх і надалі промотувати залучення дитини до всіх питань, які її стосуються, на рівні громади, національному та міжнародному рівнях; та до обміну найкращими практиками. Створення мережі дитячих організацій надає можливості для спільного навчання та створення основ для колективного відстоювання інтересів.

19 Загальні зауваження No. 6 (2005) Комітету про поводження з дітьми без супроводу та дітей, розлучених із сім’єю, поза країною свого походження (CRC/GC/2005/6).

20 “Участь дітей та молодих осіб у надзвичайних ситуаціях: порадник для агенцій з надання допомоги”, UNICEF,Bangkok (2007).

131. На міжнародному рівні участь дітей у Світових З’їздах Дітей, які проводилися Генеральною Асамблеєю у 1990 та 2002 роках, та участь дітей у звітному процесі Комітету з Прав Дитини мають особливу доречність. Комітет вітає письмові звіти та додаткову усну інформацію від дитячих організацій та дитячих представників у процесі моніторингу виконання державами прав дитини, та закликає країни та НУО допомогати дітям представити свої погляди Комітету.

D. Основні вимоги щодо імплементації права дитини бути почутою

132. Комітет спонукає держави позбутися формального підходу, який обмежує дитину у висловленні своїх поглядів, або, якщо навіть вона його висловлює, до нього не прислухаються. Комітет підкреслює що маніпуляція дітьми, а також ситуації, у яких дорослі говорять дитині що можна говорити, та ситуації, які становлять ризик чи небезпеку для дитини, не є етичними, і не мають нічого спільного із застосуванням статті 12.

133. Якщо ми хочемо щоб залучення дітей було ефективним, воно повинно бути процесом, а не одноразовою акцією. Досвід набутий з часу прийняття Конвенції про Права Дитини у 1989 році показує що для успішної імплементації статті 12 необхідно широке погодження основних вимог. Комітет рекомендує державам інтегрувати ці вимоги у законодавство та у інші заходи для імплементації статті 12.

134. Усі процеси, у яких дитина є почутою та залученою повинні бути:(a) Прозорі та інформативні – дітям повинна надаватися повна, доступна, відповідно до їх віку та почуттям інформація про їх право на вільне висловлення поглядів, і щоб до них прислухалися, інформація про те яким чином відбувається залучення, його мета, та потенційний результат;

(b) Добровільною – ніколи не можна заставляти дитину висловлювати свої погляди проти своєї волі; діти повинні бути інформовані, що такі дії призупиняють процес залучення дитини на будь-якій стадії;

(c) відноситися з повагою – погляди дитини повинні сприйматися з повагою; дітям повинна бути надана можливість ініціювати ідеї та дії. Дорослі, які працюють з дітьми, повинні визнавати, поважати, та використовувати добрі приклади залученості дітей, наприклад, їх внесок в середовище сім’ї, школи, культурне та робоче оточення. Вони також потребують розуміння соціоекономічних, екологічних та культурних чинників життя дитини. Особи та організації, які працюють з дітьми і для дітей, повинні поважати погляди дитини щодо залучення у публічні заходи;

(d) Дотичними – питання, у яких діти мають право висловлення своїх поглядів, повинні дотичити їх життя, і з яких вони черпають знання, навики, здібності. Також необхідно створити простір, у якому діти вирішують питання, які вони самі визначили як важливі та їм дотичні;

(e) Доброзичливі до дітей – середовище та робочі методи повинні бути адаптовані до здібностей дітей. Необхідні адекватні ресурси та час щоб переконатися що дитина є готовою та впевненою, має можливість для представлення своїх поглядів. Потрібно пам’ятати що діти потребуватимуть підтримки та залучення різного рівня у відповідності до своїх здібностей, які розвиваються;

(f) Інклузивним – залучення має бути інклузивним, позбавлене існуючих штампів дискримінації; повинно заохочувати можливості для залучення дітей з маргінальних груп, і хлопців і дівчат (дивитися вище параграф 88). Діти не становлять однорідну групу, і тому залучення вимагає рівності можливостей для всіх, без жодної дискримінації. Програми повинні відповідати культурологічним почуттям та настроям дітей усіх громад;

(g) Підтримані навчанням – дорослим необхідно мати відповідні навики та підготовку для ефективної підтримки залучення дітей; дорослі повинні отримати навики слухання, працювати разом з дитиною, та ефективно залучати дитину у відповідності до її здібностей, які

розвиваються. Самі діти можуть бути задіяними як тренери та фасилітатори з питань поширення ефективного залучення; вони потребують навики організаційного розвитку для зміцнення своїх навиків, наприклад, ефективного залучення, ознайомлення з своїми правами, організації зустрічей, залучення коштів, роботи з засобами інформації, публічного виступу, відстоюванні своїх прав;

(h) Безпечною та чутливою до ризиків – у деяких ситуаціях висловлення поглядів може становити ризик. Дорослі, які працюють з дітьми, відповідають за прийняття застережливих заходів для мінімізації ризику насильства, експлуатації, чи інших негативних наслідків залучення. Необхідно надати відповідний захист, що включає розробку чіткої стратегії захисту дітей, яка визнає можливість ризиків для груп дітей, та наявність додаткових перешкод для отримання допомоги. Діти повинні знати своє право на захист від небезпеки, та знати куди звертатися за допомогою. Важливо інвестувати у роботу з сім’ями та громадами для розуміння цінностей та наслідків залучення, мінімізації ризиків для дітей;

(i) Звітний – важливо робити звіт та оцінку. Наприклад, при будь-якому дослідженні чи консультативному процесі, дітей необхідно інформувати яким чином їх погляди були інтерпретовані та застосовані; діти також повинні мати можливість піддавати сумніву аналіз результатів. Діти повинні отримати чіткий зворотній зв'язок щодо того як їх участь вплинула на результати. Де можливо, діти повинні отримати можливість брати участь у подальших процесах та заходах. Де можливо, необхідно залучати дітей до моніторингу та оцінки потреб дитини щодо її залучення.

E. Висновки

135. Чітким та нагальним законодавчим обов’язком держав є інвестування у реалізацію права дитини бути почутою, та щоб до цих поглядів прислухалися. Це є право, передбачене Конвенцією, для кожної дитини, яке реалізується без дискримінації. Для досягнення можливостей для імплементації статті 12 необхідно зруйнувати законодавчі, політичні, економічні, соціальні, культурні перешкоди, які заважають дітям бути почутими та перешкоджають доступ до справ, які їх стосуються. Необхідна підготовка для усунення припущень щодо здібностей дитини, та для розвитку середовища, у якому дитина може розвивати та демонструвати свої здібності. Необхідні також ресурси та програми навчання.

136. Виконання цих зобов’язань становитиме виклик для держав. Але ця ціль є до виконання, при умові дотримання стратегій, описаних у цьому документі, та формування культури поваги до дітей та їх поглядів.

-----